IMG_0264

Микола Філонов: “Нове покоління самодостатнє і налаштоване на зміни”

Кандидати і партії не можуть достукатися до виборців. Це – не скептична оцінка, а констатація факту. Форми спроб вплинути на вибір людей – різні. Від реклами у соціальних мережах, із «засіванням» території за місцем реєстрації ір-адрес з відеорекламою, до поширення вуличної макулатури, яку 99% виборців використовують за призначенням – у побутово-господарських цілях.

Причина цього банальна, адже у абсолютної більшості кандидатів ані у візуальній, ані у друкованій продукції немає змістовної частини. Від слова «взагалі». Кандидати озвучують або пишуть у листівках (газетах) до нестями заїжджені стереотипні фрази: «Я вирішив балотуватися у депутати _____ міської (обласної) ради, бо хочу змінити життя громади на краще. Я йду у складі команди _______, лідер якої _____ зумів об’єднати групу однодумців, які хочуть розвивати наше місто, впроваджувати кращі практики управління, турбуватися про земляків, захищати їх інтереси та здолати корупцію».

Універсальний і безликий конструктор. «Креатифф».

До декого з депутатів факт беззмістовності їхньої агітації потрохи доходить. І вони починають шукати інші шляхи до «завоювання» симпатій електорату. Тому у хід йде заборонена діючим законодавством «гречка», а також «добрі справи» у вигляді будівництва дитячих та спортивних майданчиків, ремонту шкіл, придбання медичного обладнання.

Але – до більшої досади кандидатів – за винятком виборців похилого віку, не працює і це.

Не працює з однієї причини. За останні роки в Україні серцевину суспільства склали люди покоління «Х», тобто народжені наприкінці 1960-х – на початку 1980-х років. Це люди середнього віку, які потрохи почали займати керівні посади на всіх рівнях управління, як державного, так і у бізнесі.

І у людей цього покоління нові правила, нові принципи повсякденної поведінки та нові цінності. На глибинно-ментальному рівні.

Українці покоління «X» вже повністю інтегровані в ринок праці, особисто платять податки і працюють над створенням та покращенням своєї кар’єри. Вони прагнуть до подальших можливостей розвитку не лише на роботі, але на шляху особистого розвитку та вдосконалення. Представники цього покоління були першими, хто став свідком впровадження Інтернету, мобільних телефонів і комп’ютерів. Представники покоління «X» стійкіші до сучасних тенденцій, однак, вони підтримують альтруїстичні цінності. Тому з більшою ймовірністю будуть підтримувати тих, хто закликає до роботи на користь суспільства та навколишньому середовищу. Нарешті, такі люди є незалежними і автономними від впливу тих людей, які були авторитетами для попереднього покоління.

Та й, взагалі, про якісь авторитети у контексті сприйняття їх поколінням «Х» говорити непросто.

Ці люди готові до змін, але ці зміни вони готові сприйняти і навіть ініціювати лише за наявності інформації про сутність цих змін, про їхніх глибинний характер.

До людини, яка заробляє сама на себе, а також усвідомлює, що саме від її праці залежить особисте благополуччя, дуже важко підійти з пропозицією підтримати щось, що не стосується персонально неї. Тобто, заклик підтримати «зміни», не пояснюючи, у чому саме полягають ці зміни, буде сигналом у порожнечу.

Про «гречку» на цьому тлі говорити й годі.

Резюмуємо. Покоління «Х» налаштоване на зміни. Це – у самій ментальності самодостатніх людей. Але від кандидатів та партій вони хочуть чути максимальну конкретику та відповідне ставлення до себе, не як до «електорату», якому можна «втюхати» яскраву, але порожню обгортку. А як до партнера у діалозі.

А слово «діалог» на цих виборах лунає занадто рідко.

Кандидати кажуть: «Підтримайте мене». А слід було б казати: «Підтримайте певну програму дій».

Проте з усвідомленням сутності менталітету покоління «Х» у українських політиків геть погано.