WYU_2710

Сталий розвиток Вінниці. Ч. 1. Погляд «Партії вінничан»

Вінницю декілька років поспіль називають одним з найбільш комфортних міст для проживання в Україні.

Сьогодні це об’єктивна реальність.

А завтра? За рік? За десять років?

Чи замислюємося ми про те, що нам необхідно звернути увагу на виснаження екологічної та ресурсної бази, яку ми маємо передати наступним поколінням – нашим дітям.

Муніципальна влада власну функцію виконує. Але давайте визнаємо – виконує її у більшій мірі інерційно, відповідно до успішних практик другої половини «нульових». Можна у межах визначених законом повноважень займатися благоустроєм, інвестувати в освіту, медицину й культуру. Але при цьому не акцентувати уваги на проблемах розвитку міста у новітню епоху. Відтак ці проблеми – раптово – можуть впасти такою грудою, що вибратися з них буде дуже складно.

Питання у тому, що нинішня влада дивиться на вирішення проблем муніципального розвитку очами нинішнього покоління. Натомість те, у яких умовах житиме й розвиватиметься покоління прийдешнє – залишається, за великим рахунком, «за кадром».

Які ж актуальні урбаністичні проблеми поки що оминають Вінницю?

#1. Забудова.

Мешканці обласного центру інколи скаржаться на новобудови неподалік їхнього місця проживання. На галас від будівництва, на сміття, на інші незручності. Але все це – абсолютні дрібниці порівняно зі світовими тенденціями розвитку, коли на одну одиницю площини переїжджає більше людей, ніж ця територія може забезпечити усіма необхідними послугами.

Адже це навантаження на:

1) Дороги;

2) Громадський транспорт;

3) Комунальні мережі і служби;

4) Ресурси питної води;

5) Заклади освіти, медицини, соціального захисту;

6) Каналізацію і зливову систему.

Повірте – людські «мурашники» у багато(камерних)квартирних будинках в Китаї та у Латинській Америці – це не вигадки тележурналістів. Такі міста створені, щоб у них працювати, але не жити.

До того ж, нові забудови – це майже завжди знищення зелених зон для відпочинку, дозвілля і спорту. А парки і сквери, як раз, є ресурсом, який не відновлюється.

У таку пастку потрапив Київ.

Щоб уникнути цього слід вести доволі жорстку політику по відношенню до забудовників.

По-перше, ввести мораторій на забудову зелених зон та історичних пам’яток. Історія із руйнуванням Замкової гори вінничан чомусь навчила? Гадаєте, забудовники зупиняться?

По-друге, стимулювати не будівництво нових кварталів, а реновацію уже наявних.

По-третє, забезпечувати рівний просторовий розвиток на всій території міста. Щоб можна було жити у навколишніх селах та кварталів котеджів, а їздити на роботу до Вінниці.

І це – не «страшилки». З проблемою забудовників Вінниця, за великим рахунком, ще не стикалася «на повну». Апетити представників цього бізнесу в усьому світі однакові – якщо надати їм таку можливість, то вони забудують всі вільні території та зелені зони.

Але давати їм таку нагоду – не треба.

#2. Транспорт

Це одна з похідних проблем забудови. Уявіть собі, що на певному відрізкові дороги щоранку буде їздити не 100 машин, а 1000 за рахунок тих мешканців, які переїхали до нових будинків. Що буде безпосереднім наслідком цього? Вірно – автомобільні «пробки». Що таке справжній транспортний колапс, коли з центра міста до околиці треба їхати 2-2,5 години, вінничанам досі невідомо.

Але ця проблема є майже неминучою за умови зростання населення та підвищення рівня матеріального достатку, що стимулює й придбання автівки. Відтак виникає й ще одна проблема – паркування у центрі міста.

І якщо сьогодні це питання не є настільки гострим, як, скажімо, у Львові, то за п’ять років центр нашого міста почне задихатися від припаркованих автівок. І варіант підземного паркінгу проблему у повному обсязі не зніме, як не зняли її у Нью-Йорку.

Загальновизнане правило – якщо людина їде на роботу довше, аніж 40 хвилин – її продуктивність впродовж робочого дня значно знижується. У Вінниці до цього максимуму залишилося не так багато хвилин.

Прийнятний вихід – пріоритетна увага якісній роботі громадського транспорту з новітнім парком. Який, до того ж, має бути безкоштовним.

Якщо відверто, то він все одне є збитковим. Але для нормального цілодобового функціонування міста, як цілісного організму, обсяг видатків на громадський транспорт усіх видів, слід утримувати на належному рівні. Відповідно зникне і питання пільгового проїзду, навколо якого зламано стільки списів. У Таллінні громадський транспорт є безкоштовним з 2013-го року, не знали?

Далі слід стимулювати розвиток екологічного транспорту, передусім, велосипедів. Просто намалювати фарбою лінії і проголосити це «велодоріжкою» – прикрити проблему фанерною вітриною. Вінниці потрібна справжня велосипедна інфраструктура.

Гострим є й питання відновлення історичних будівель, багато з яких перебувають у занехаяному стані. Перше, що зустрічає гостей міста, які переїжджають центральний міст – руїни садиби Львовича. А прогулянки Магістратською та іншими старими вулицями Вінниці дадуть уявлення про зворотній бік нашого міста.

Ця проблема також вирішується. Такі будівлі можна здавати в оренду на 5-10 років за символічну ціну, але із зобов’язаннями орендатора відновити історичну архітектуру.

#3 Екологія

Насамперед, слід зрозуміти, що екологічні ресурси вичерпні. На місці знищеної зеленої зони буде пустирище, засмічена річка перетворюється на смердюче болото. Спалене пальне забруднює повітря та ґрунти.

На першому ж місці у системі урбаністичного простору, звісно, проблема екологічної утилізації сміття.

Як цю проблему вирішують у Європі?

Сміттєспалювальний завод в місті Лінчепінг (Швеція) щороку перетворює в енергію близько 600 тис. тонн відходів і щорічно заробляє на цьому 79 млн евро. За рахунок отриманої енергії опалюють 1,25 млн квартир і ще 680 тис. домогосподарств забезпечують електрикою.

Шосту частину свого побутового сміття шведи перетворюють на біопаливо. На отриманому з органічних відходів біогазі їздить громадський і спеціалізований транспорт. Наприклад, в Стокгольмі біогазом заправляється кожен четвертий автобус і всі без винятку сміттєвози.

Не можна сказати, що на теренах області на цьому напрямку нічого не робиться. Але навіть така природня для європейців річ, як роздільне сортування побутових відходів перебуває у нашому регіоні у зачатковому стані.

А між тим, Європа – на декілька кроків попереду. У 2021 році в фінському місті Пайміо запрацює перший в Північній Європі завод з масової переробки одягу та текстилю. Завод зможе переробляти 12 тисяч тонн матерії, яка інакше опинилася на звалищі – це приблизно 10% текстильних відходів в Фінляндії. Отримана вторсировину з натуральних і синтетичних волокон буде використовуватися для виробництва пряжі або тканин, а також фільтрів і ізоляційних матеріалів.

Наразі ж Вінниччина інколи використовується як полігон для львівського сміття.

Ситуація може змінитися?

Можна. Але для цього потрібна зміна і оновлення управлінського менеджменту, який мислить категоріями сталого розвитку регіону, а не розглядає його як територію для особистого збагачення.

Роман Корченюк – координатор “Партії Вінничан” по місту Вінниці.