DSC6294-kopyia-800x468 (1)

Засновник “Партії Вінничан”: Потрібно забезпечити мультиплікацію успіхів регіональних команд у новому загальнонаціональному координаційному центрі

Деякі висновки з перебігу і результатів місцевих виборів.

Місцеві вибори завершилися. У декількох великих містах ще буде другий тур, але там питання не про політику, а про виборчі технології, тому на них уваги звертати не слід.

Можна бути задоволеним результатом, можна, тверезо проаналізувавши ситуацію, побачити власні помилки і прорахунки, можна, зрештою, впадати у розпач, як це роблять деякі кандидати і традиційно звинувачувати конкурентів у фальсифікаціях та формування виграшу за рахунок мережі підкупу.

Щодо тенденцій. Вони виявилися такими, що цільові аудиторії виборців, які вдалося мобілізувати певним політичним силам, прийшли на виборчі дільниці та проголосували “за” ці самі політичні сили.

Докоряти ж виборцям, що це вони виявилися “не такими” — річ і зовсім безглузда. Тобто нинішню ситуацію на регіональному рівні буде законсервовано на 5 років? І зайвими будуть й будь-які громадсько-політичні рухи на місцях, з урахуванням того, що більшість владних повноважень, у рамках реформи децентралізації, буде передано саме тим політичним партіям, які здобули перемогу на минулих виборах?

Спробуємо об’єктивно оцінити ситуацію. Насамперед, хто саме здобув перемогу? Успішними виявилися виступи тих місцевих команд, які уже перебували у керівництва на регіональному рівні. Відповідно, могли у повній мірі використати на користь громади ті ресурси, які отримали внаслідок децентралізації влади. 

Десь це були команди, які максимально дистанціювалися від загальнонаціональних партій, віддавши перевагу регіональному “бренду”: Дніпро, Миколаїв, Харків. До речі, використання у назві партії місцевої специфіки жодної гарантії для успішного виступу не давало. Ключове значення мали і не назви, змістовна складова, ідеологія, а тим більше — програма. А саме наявність впізнаваної команди.

Представники “Партії вінничан” здобули депутатські мандати там, де працювали команди координаторів. Відсутність “низової” роботи лише підтвердило, що за місцеві “бренди”, не підкріплені наявністю представників у виконавчій владі та місцевому самоврядуванні, виборці просто так голосувати не будуть. Аналогічні проблеми були, наприклад, у партій “Миколаївці” та “Херсонці”, тощо.

Між тим, майже суцільно провалилися партії, які йшли під абстрактними гаслами “господарників” і “професіоналів”, не будучи відомими широкій публіці.

Гасла, як показали минулі вибори, працюють дуже слабко. Як взагалі не спрацювала й польова агітація, навіть дуже якісна. 

Відсутність злагодженої команди частково компенсувалася наявністю ідеологічного “прикриття” з боку загальнонаціональних ідеологічних проєктів.

Так, виборці “Європейської солідарності” та ОПЗЖ голосували за них, не надто намагаючись розібратися — хто саме балотується від цих партій. Їхні палкі прихильники роками голосували за будь-які партії, які колись перебували у рамках великих “помаранчевого” і “біло-блакитного” проєктів, тому не зрадили їм і на минулих виборах. 

Усі інші виборці, голосуючи за лідерські регіональні партії, мовчки висловлювати таким чином власну відмову у підтримці столичній владі, від якої рік тому чекали “дива”. 

“Дива” не сталося, тому громадяни, ставлячи “галочку” у виборчому бюлетені, надсилали сигнал центральній владі — досить ваших “змін” та “реформ”, які ані змінами, ані реформами не є. Тому замість пункту “проти всіх”, якого у бюлетенях не було, вони голосували або за місцеві, або за ідеологічно близькі партії.

Мені можуть заперечити, що в Україні є регіони, де перемогу святкувала й партія влади. Так, було й таке, але тільки там, де їй вдалося залучити на свій бік лідерів регіональних команд, а ідеологічні опоненти з тих або інших причин не зуміли забезпечити дієву конкуренцію. 

Напрошується висновок — ситуацію законсервовано? Переможці на місцях вибудують новий формат відносин з центром, розділять зони відповідальності, і тепер, дійсно, ані “змін”, ані “реформ” чекати не слід?

Перед тим, як прийняти цей висновок як остаточний, проаналізуємо ще три аспекти. Перший — хто ж прийшов на виборчі дільниці. Другий — за “що”, а не лише за кого вони голосували. І третій — чи збережеться домінантна на місцевих виборах мотивація виборців у наступні роки, або навіть місяці.

Насамперед, на вибори, як це завжди буває, крім минулого року, прийшло старше покоління — 50+. Хтось — за традицією, хтось — дещо підмотивований зацікавленими кандидатами. Молодше, по-перше, не захотіло розбиратися у складній системі виборців за відкритими списками. По—друге, нічого від місцевої влади і не очікувало.

Зрозумівши, хто прийшов на вибори, відразу ж отримуємо й відповідь на друге запитання. Вони проголосували “за” стабільність. Яке у їхньому розумінні на місцевому рівні має втілюватися у нормальній роботі комунальних служб, у чистих дорогах, у благоустрої, у гарних центрах міст та містечок. А більше цьому поколінню від місцевого самоврядування і не треба.

Нарешті, з цього випливає й останній висновок — ці виборці не шукали чогось оригінального, тим більшого — образів нової реальності, які пропонували кандидати і партії, що йшли з програмою змін. Та й, будемо відвертими, пропоновані зміни були косметичними, тобто такими, які не вплинуть докорінним чином на життя громадян. А яка різниця виборцю — хто персонально буде сидіти у кріслі депутата, якщо вказані вище очікування цілком реалізуються уже сьогодні?

Тому висновок про консервацію ситуації можна прийняти лише частково. Місцеві еліти довели власну спроможність контролювати перебіг подій на регіональному рівні. Але й центральна влада розписалася у тому, що на рівні загальнонаціональному вона уже ні на що не здатна. А між тим проблеми у масштабах України (деолігархізація, боротьба з корупцією, опір зовнішній агресії) нікуди не ділися. Відповідно у новому політичному сезоні завданням для регіональних сил є мобілізація саме молодого і середнього покоління українців на вирішення цих завдань.

І пропонувати їм “стабільність” уже не вийде.

Тому саме час переможцям виборів розподілити напрямки роботи і призначити відповідальних за ці напрямки.

Усім тим, хто хоче й надалі залишатися у громадському та політичному житті — зробити відповідні висновки. І спільно починати працювати над комплексною проблемою — яким чином забезпечити мультиплікацію успіхів регіональних команд у новому загальнонаціональному координаційному центрі, який зможе вийти до середнього класу з пропозицією розвитку. Чим, власне, сьогодні вже займається наша команда “Партії Вінничан”.

А це — робота зі змістами, ідеями, програмами, адаптацією успішного досвіду на глобальному рівні до українських реалій.

Тож політичне життя не завершилося. І головну проблему українського політичного сьогодення — дефіцит конструктивних державницьких ідей — доведеться вирішувати уже у новому політичному сезоні.

У тому числі — критично та об’єктивно осмислюючи досвід і результати місцевих виборів 2020 року.